ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ В ОСІБ З РІЗНИМ РІВНЕМ РЕФЛЕКСИВНОСТІ
DOI:
https://doi.org/10.32782/3041-2021/2026-2-9Ключові слова:
рефлексивність, почуття гумору, стилі гумору, афіліативний стиль, самопідтримувальний стиль, агресивний стиль, саморегуляція, особистісні ресурсиАнотація
У статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження особливостей почуття гумору в осіб з різним рівнем рефлексивності. Актуальність проблеми зумовлена зростанням ролі внутрішніх особистісних ресурсів, що забезпечують психологічну стійкість, емоційну саморегуляцію та конструктивну міжособистісну взаємодію в умовах підвищеного соціального та інформаційного навантаження. Рефлексивність розглядається як системна й багатовимірна характеристика особистості, пов’язана з метапізнанням, самосвідомістю та здатністю до осмислення власного досвіду. Почуття гумору інтерпретується як інтегративний психологічний конструкт, що поєднує когнітивні, емоційні та комунікативні компоненти й виконує адаптивну та стресозахисну функції. Теоретичну основу дослідження становлять положення про рефлексивність як особистісну властивість та концепція стилів гумору Рода Мартіна, у межах якої виокремлено афіліативний, самопідтримувальний, агресивний і самопринизливий стилі. Емпіричне дослідження проведено на вибірці з 30 осіб віком 20–28 років. Встановлено, що більшість респондентів характеризується середнім рівнем рефлексивності та помірною вираженістю конструктивних стилів гумору. Виявлено тенденцію до зміни спрямованості гумору залежно від рівня рефлексивності: зі зростанням рефлексивності зменшується частка агресивного та самопринизливого стилів і підвищується представленість самопідтримувального та афіліативного гумору. Особи з низьким рівнем рефлексивності частіше використовують агресивний стиль як форму зовнішньо спрямованої взаємодії, тоді як високий рівень рефлексивності пов’язаний з використанням гумору як внутрішнього ресурсу саморегуляції та збереження емоційної рівноваги. Отримані результати поглиблюють розуміння психологічних чинників вибору стилю гумору та окреслюють перспективи подальших досліджень взаємозв’язку рефлексивності й адаптивних особистісних стратегій.
Посилання
Бабаджанова А. Розвиток почуття гумору як чинник соціалізації старшокласників. Психологія і суспільство. 2017. № 1. С. 121–127.
Бьюдженталь Дж. До психотерапії буття. Київ: Психея, 2001. 280 с.
Гільман А. Рефлексивність як основа формування саногенного мислення студента. Актуальні проблеми наукового й освітнього простору в умовах поглиблення євроінтеграційних процесів: збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції, 14–15 травня 2015 р., Мукачево. Т. 2 / ред. кол.: Т. Щербан (гол. ред.) та ін. Мукачево: Карпатська вежа, 2015. С. 62–65.
Доцевич Т. Рефлексивність як компонент метапізнання особистості. Вісник Харківського національного університету імені В. Каразіна. Серія: Психологія. 2013. № 51. С. 64–68.
Заїка Є., Зімовін О. Рефлексивність особистості як предмет психологічного пізнання. Психологія і суспільство. 2014. № 2. С. 90–97.
Зайва О. Гумор як стресозахисний механізм у структурі особистості. Психологічний журнал. 2016. № 3. С. 45–52.
Зімовін О., Заїка Є. Рефлексивність та рефлексія: співвідношення понять. Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г. Сковороди. Психологія. 2014. № 47. С. 65–71.
Іллющенко С. Психологічний зміст феномена рефлексії як властивості, процесу, стану. Вісник Національного університету оборони України. 2020. № 4 (57). С. 32–43.
Носко Л. Рефлексивність психолога: поняття та структура. Міжнародні челпанівські психолого-педагогічні читання. 2016. Т. 19, № 3. С. 166–173.
Павелків Р. Рефлексія як механізм формування індивідуальної свідомості та діяльності особистості. Вісник післядипломної освіти. Серія «Соціальні та поведінкові науки». 2019. № 8 (37). С. 84–98.
Freud S. Jokes and Their Relation to the Unconscious. London: Penguin Books. 2002. 224 p.
Hampes W.P. The Relationship Between Humor Styles and Empathy. Europe’s Journal of Psychology. 2010. Vol. 6 (3). P. 34–45.
Hay J. Functions of Humor in Conversation: Constructing Joint Identities. Journal of Pragmatics. 2001. Vol. 33. № 10. P. 1285–1307.
Know yourself and you shall know the other to a certain extent: multiple paths of influence of self-reflection on mindreading / G. Dimaggio et al. Consciousness and cognition. 2008. Vol. 17. № 3. P. 778–789.
Lynch O.H. Humor as a Communicative Phenomenon: Functions, Context and Meaning. Communication Theory. 2002. Vol. 12. № 4. P. 423–445.
Martin R A. The Psychology of Humor: An Integrative Approach. Burlington: Elsevier Academic Press, 2007. 466 p.
Self-reflection and the temporal focus of the wandering mind / J. Smallwood et al. Consciousness and cognition. 2011. Vol. 20. № 4. P. 1120–1126.
Van Maanen J. Linking ways of knowing with ways of being practical. Curriculum Inquiry. 1977. Vol. 6.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.



