ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНОЇ БАЙДУЖОСТІ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї ТА ЇЇ ВПЛИВ НА СІМЕЙНУ ВЗАЄМОДІЮ ТА СІМЕЙНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ

Анотація

У статті проведено теоретичний аналіз наукових поглядів феномену «емоційної байдужості» в психологічній науці. Установлено, що це питання знаходиться в полі зору як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників і визначається як певний стан людини, коли вона не реагує на емоційні стимули або демонструє мінімальне емоційне реагування на події, людей чи власні почуття. Визначено, що цей стан може проявлятися як відсутність радості, суму або страху в певних ситуаціях, коли вони очікувані, через низьку емпатію до інших; зменшення бажання бути учасником будь-якої комунікації та взаємодії. Розкрито трактування емоційної байдужості відповідно сім’ї і представлено взаємозв’язок між функціями сім’ї та емоційною байдужістю її членів.
Проаналізовано наукові позиції вчених щодо виокремлення та розкриття причин емоційної байдужості у сім’ях. Науковцями визначено такі причини, як: хронічний стрес або травми (війна, втрати, фінансові труднощі); психологічне вигорання батьків – низький емоційний ресурс; конфлікти та нерозв’язані проблеми (відчуження, образи, невисловлені емоції); низький емоційний інтелект – труднощі у розпізнаванні власних і чужих почуттів; культурні або сімейні моделі – традиції «не показувати емоції» або «тримати дистанцію». Детермінантами, які впливають на прояви емоційної байдужості між членами сім’ї, можуть виступати різноманітні чинники (нейробіологічні, психологічні, соціальні – стрес або травма; депресія; психічні розлади; невротичні захисні механізми). Наслідками, які погіршують життя людини, науковці визначають: погіршення соціальної взаємодії; «холодність» та «байдужість» у стосунках, що може призводити до конфліктів; зниження якості життя та задоволення від щоденних справ.
Розглянуто пропозиції дослідників зі зменшення прояву негативних моментів у функціонуванні сучасної сім’ї і запропоновано ефективні стратегії, шляхи зменшення проявів емоційної байдужості у сім’ях, адже вона є системним феноменом, який негативно впливає на сімейну взаємодію та психологічне благополуччя, проявляючись у зниженні рівня сімейної згуртованості, порушенні емоційної безпеки дітей, формуванні дезадаптивних моделей прив’язаності та погіршенні психологічного благополуччя членів сім’ї.