РОЛЬ ДУХОВНОСТІ У ФОРМУВАННІ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО ЗРОСТАННЯ В ОСІБ, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ БОЙОВІ ДІЇ

Анотація

Проблема діагностики та корекції негативних наслідків деструктивного впливу стресогенних чинників, джерелами яких є травмуючі події війни, актуалізується на тлі тривалого повномасштабного вторгнення рф на територію України. Важливим напрямом реабілітації осіб із посттравматичними розладами, які пережили бойові дії, убачається відновлення духовно-особистісних орієнтирів та смислів. Метою дослідження є аналіз практичного потенціалу духовності у формуванні векторності посттравматичного зростання особистостей, що зазнали впливу прямих бойових дій. Розширення можливостей реабілітації має відбуватися шляхом налагодження активної взаємодії з представниками релігійних організацій, із використанням здатності релігійних переконань слугувати джерелом сенсу, надії та емоційної стійкості. У статті проаналізовано аспекти впливу релігійних практик (молитва, участь у богослужіннях, духовне спілкування) на психологічне благополуччя та загальне здоров’я, індивідуальну адаптацію та збереження смисложиттєвих орієнтацій постраждалих від війни осіб, розвитку їхньої внутрішній стійкості та покращення психологічного стану, формування стійкого відчуття безпеки. Обґрунтовано, що духовні практики допомагають відшукати сенс у пережитих стражданнях, що сприяє ефективному опрацюванню травми, а молитва та інші духовні ритуали позитивно впливають на стан нервової системи. При цьому підтримка релігійної громади дає змогу мінімізувати почуття самотності й ізольованості, що позиціонуються одними з основних симптомів посттравматичного стресового розладу. У статті акцентується увага на значущості релігійної підтримки як у традиційному, так і в медіаформатах у контексті потужного ресурсу для подолання кризи війни, стимулювання соціальної інтеграції, зцілення осіб із посттравматичним стресовим розладом.